У Японії набуває популярність "біопоховання"

Зростання населення у світі призводить до нестачі місць для поховань. У США, Сінгапурі, Гонконгу та багатьох інших країнах вже відчувається дефіцит простору для кладовищ. У деяких регіонах руйнують історичні цвинтарі або обмежують термін використання могил, після чого залишки кремують.

У Японії на проблему нестачі місць для поховань почали звертати увагу ще в 1970-х роках. У 1999 році храм Шоунджі запровадив практику джумокусо або "деревних поховань". У таких похованнях прах розміщують у землю, а на цьому місці висаджують дерево. Щороку буддистські священики проводять ритуали для вшанування померлих, а родини можуть виконувати власні обряди. Цей підхід підтримує екологічні цінності японського буддизму, який вважає природу важливою частиною циклу реінкарнації.

Після Другої світової війни вплив буддизму в Японії зменшився, а урбанізація ослабила зв’язки між родинами та храмами. "Деревні поховання" стали популярними завдяки їх низькій вартості порівняно з традиційними обрядами, що є важливим для японських родин у сучасних соціальних умовах.

Однак ця практика викликає суперечки. Згідно з конфуціанськими традиціями, фізичне місце для поклоніння померлим є обов’язковим для обрядів. Деякі буддистські храми побоюються втратити соціальні та економічні зв’язки з громадами через популярність нових практик.

Подібні тенденції можна спостерігати і в США, де зростає популярність екологічно відповідальних альтернатив традиційним похованням. Це свідчить про здатність релігійних обрядів змінюватися у відповідь на екологічні та соціальні виклики.